Rally готується до свят
Різдво з дітьми у Хмельницькому
На Хмельниччині господиня клала в піч дванадцять полін, щоб добути «живий» вогонь для Святвечора, а перша ложка куті йшла бджолам. Прочитайте, як ці звичаї збереглися в розповідях музею та старожилів.
Різдвяні події 2026 року з’являться наприкінці листопада
Ми уточнюємо в кожного організатора цьогорічні різдвяні події у Хмельницькому. Підпишіться, і ми напишемо вам у день, коли вони з’являться на сайті.
Безкоштовно. Напишемо в день публікації, а потім раз на тиждень надсилатимемо нові події у Хмельницькому. Відписатися можна будь-коли.
Історія Різдва у Хмельницькому
Кутя на покуті й дванадцять полін у печі
Хмельницький обласний краєзнавчий музей розповів, як на Хмельниччині готували Святвечір. Під образами на покуті стелили чисте сіно й ставили на нього горщики з кутею та узваром, приказуючи: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». Господиня вставала рано й клала в піч дванадцять полін, щоб добути «живий» вогонь. Кутю варили з пшениці й меду в горщику, який більше ні для чого не брали, а узвар із сушених яблук, груш і слив. Дванадцять страв на вечерю символізують апостолів Ісуса Христа.
Гостинці хрещеним і вечеря для худоби
У грудні 2025 року музей нагадав і про звичаї після вечері. Повечерявши, господар брав потроху від кожної страви й ніс до хліва, бо за повір'ям у цю ніч Бог дарує тваринам мову за те, що маленький Ісус спав у яслах. Діти несли кутю, пироги й рибу хрещеним батькам, родичам і бабі-повитусі, а ті дякували й частували у відповідь. Так родини показували, що вони близькі й щедрі одна до одної. А 25 грудня 2025 року Різдво в Україні відзначали за новоюліанським календарем уже втретє.
Плоскирів, Проскурів і діти, що кудкудакали в соломі
До 1795 року Хмельницький звався Плоскирів, від річки Плоскої, що впадає в Південний Буг. З 1795 до 1954 року місто називали Проскурів, і це слово схоже на «проскуру», церковний хлібець. Нинішню назву воно отримало 16 січня 1954 року. А в селі Демківці на Чемеровеччині діти на Святвечір порпалися в соломі на підлозі й кудкудакали, щоб навесні сідали квочки. У селі Біла господар тричі кидав ложку куті до стелі, щоб роїлися бджоли.
Традиції сьогодні
- Кутя й узвар на Святвечір: Для куті беруть пшеницю й мед, а узвар, який тут подекуди звуть сушеницею, варять із сушених яблук, груш і слив.
- Дванадцять страв: Музей пояснює, що дванадцять страв символізують апостолів. На подільському столі цього вечора немає ні м'яса, ні молока.
- Сіно на покуті: Під образами стелять чисте сіно й ставлять на нього кутю з узваром. Деякі родини кладуть сіно й під стіл.
- Обмін гостинцями: Після вечері діти несуть кутю, пироги й рибу хрещеним і родичам, а ті частують їх у відповідь.
- Колядники в селах Хмельниччини: Вдень колядують діти, а після опівночі молодь. Господарів віншують побажанням дожити до наступних свят.
- Різдво 25 грудня: За новоюліанським календарем Різдво в Україні святкують 25 грудня. У 2025 році це було втретє.
Цікавинка для дітей
На Хмельниччині діти під час ходи з кутею мекали, мукали й квоктали, щоб у дворі народжувалося багато маленьких тваринок.
Запитання про Різдво у Хмельницькому
Коли в Хмельницькому святкують Різдво і коли Святвечір?
Святвечір припадає на 24 грудня, а саме Різдво на 25 грудня. Так українці відзначають свято за новоюліанським календарем. У грудні 2025 року Хмельницький обласний краєзнавчий музей нагадав, що Різдво так святкували втретє, і розповів, як мешканці краю здавна готувалися до вечері.
Що стелили на покуті на Хмельниччині перед Святвечором?
Під образами на покуті стелили чисте сіно, а на нього ставили горщики з кутею та узваром. Зверху стіл притрушували соломою, по кутках клали часник, а потім усе вкривали скатертиною. Під стіл на підлогу теж клали сіно, куди ховали сокиру та інші залізні знаряддя.
Що приказували хмельничани, ставлячи кутю й узвар на покуть?
Господині казали: «Щоб кутя на покуть, а узвар на базар». Так вони ставили на сіно під образами горщики з двома головними стравами Святвечора. Це частина обряду, який, за розповіддю Хмельницького обласного краєзнавчого музею, виконували щороку перед вечерею, щоб у новому році велося господарство.
Що, за словами краєзнавчого музею, означають дванадцять страв на вечерю?
Хмельницький обласний краєзнавчий музей пояснює, що дванадцять страв символізують апостолів Ісуса Христа. Для вечері використовували всі продукти з господарства, крім заборонених у піст. Різноманітність страв мала сприяти добробуту родини наступного року, тож навіть найбідніша сім'я старалася накрити стіл якнайкраще, а діти допомагали.
Навіщо господиня клала в піч дванадцять полін?
Господиня вставала рано, щоб устигнути приготувати дванадцять страв. Вона розпалювала піч і клала туди дванадцять полін, щоб добути «живий» вогонь. Спершу в піч ставили варити дві головні страви, кутю й узвар. Так розповів дітям і дорослим Хмельницький обласний краєзнавчий музей.
Яку воду брали для куті й узвару на Хмельниччині?
Для куті й узвару набирали «досхідну» воду. Нею заливали пшеницю й сушені фрукти. Кутю варили в спеціальному горщику, який ні для чого іншого не використовували. Про це розповіли у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї, і це корисно знати батькам, які хочуть пояснити дітям, чому кутю готували так урочисто.
Що символізують пшениця й мед у куті?
За поясненням Хмельницького обласного краєзнавчого музею, зерно пшениці символізує вічність, а мед щастя Святих у небі. Тож у простій страві з вареної пшениці й меду ховається ціле побажання. Дітям можна розповісти, що кутя відкриває святвечірній стіл, а сама підготовка до вечері, за словами музею, починалася з того, що кутю й узвар першими ставили в піч.
З чого готували узвар і як його називали на Хмельниччині?
Узвар готували із сушених яблук, груш і слив. На Хмельниччині цей напій інколи називали сушеницею. Спершу його ставили в піч разом із кутею, адже це дві головні страви Святвечора. Малюкам такий напій можна пояснити просто: це густий фруктовий відвар із сушених садових плодів.
Навіщо діти мекали, мукали й квоктали під час ходи з кутею?
Перед вечерею господиня з грішми в рукавиці несла кутю на покуть, а діти йшли поруч і мекали, мукали, іржали, квоктали та крякали. Вірили, що тоді всі свійські тварини в господарстві матимуть гарний приплід. Для малят це весела гра в тваринок.
Для чого першу ложку куті кидали до стелі?
Перша ложка куті була для бджіл: її кидали до стелі, щоб рої не втекли з пасіки. Друга призначалася морозу, щоб не завдавав збитків і не морозив посівів. У селі Біла на Чемеровеччині господар тричі кидав ложку куті на стелю, щоб бджоли роїлися.
Чому господар ніс страви до хліва після вечері?
Повечерявши, господар брав потроху від кожної страви й ніс до хліва худобі, щоб вона «не скаржилася». За повір'ям, у цю ніч Бог дарує тваринам мову на подяку за те, що колись маленький Ісус спав у яслах. Діти люблять цю легенду.
Чим обмінювалися хмельничани після святвечірньої вечері?
Після вечері на Хмельниччині заведено було обмінюватися гостинцями. Діти несли кутю, пироги й рибу бабі-повитусі, хрещеним батькам і родичам. Ті у відповідь дякували й частували стравами зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей та їхню взаємну щедрість. Діти ходили з гостинцями від хати до хати, і цей звичай легко повторити вдома з рідними.
Що пригадують старожили з Демківців і Білої про Святвечір?
Мешканки сіл Демківці та Біла на Чемеровеччині розповідають, що господар вносив до хати солому й стелив на долівку. Діти порпалися в ній і кудкудакали, щоб навесні сідали квочки. Частину соломи клали під скатертину на столі, і в хаті пахло свіжою соломою та свічкою.
Навіщо дорослі кидали монети в солому для дітей?
Людмила Мамчур із села Біла пригадує, що діти порпалися в соломі, квокали та кукурікали, щоб водилася птиця. Щоб малим було цікавіше, дорослі кидали туди кілька монет. Для дітей це було справжнє свято: у хаті пахло свіжою соломою та запаленою свічкою.
Як колядували в селах Хмельниччини раніше?
Мешканка села Демківці пригадує, що вдень на Різдво ходили діти, а після опівночі вирушала молодь. Колядників зустрічали віншуванням: просили дожити до наступних свят. Ходили з хати в хату до самого ранку, і це була велика радість для господарів та для колядників.
Чи на Хмельниччині завжди палили дідуха?
Ні, у різних селах було по-різному. У Демківцях молодь після опівночі палила дідухи, викладені хрестом, і скакала через вогонь. А в селі Біла дідуха не було зовсім: жмут соломи лежав у хаті кілька діб, а потім його виносили на двір і стелили худобі.
Звідки взялася назва Хмельницький і як місто звалося раніше?
До 1795 року місто називалося Плоскирів, найімовірніше від річки Плоскої, що впадає в Південний Буг. З 1795 до 1954 року воно мало назву Проскурів. Теперішню назву Хмельницький місто отримало 16 січня 1954 року, на честь Богдана Хмельницького. Слово «Проскурів» схоже на «проскура», так називають хлібець, який використовують у церковних обрядах.
Коли Хмельницький вперше згадується в документах?
Найдавніша писемна згадка про місце, де нині стоїть Хмельницький, датується 1431 роком, коли поселення Плоскирівці на Південному Бузі згадано в документі Владислава II Ягайла. Статус міста з магдебурзьким правом Плоскирів отримав 1566 року. Тобто вже понад чотириста років тут живе міська громада зі своїми звичаями, серед яких і святвечірні.
Як розповісти малюкові про святвечірні звичаї Хмельниччини?
Найпростіше перетворити звичаї на гру. Постеліть чистий рушник замість сіна, поставте мисочку куті з медом, а діти нехай по черзі мекають і квокчуть, як колись у хмельницьких хатах. Розкажіть, що першу ложку куті віддавали бджолам, а потім разом подаруйте гостинці рідним.
Де знайти путівник по Різдву в Хмельницькому на 2026 рік?
Різдвяний путівник по Хмельницькому від Rally Takes the Train зберігає й цю історію. Дати та місця різдвяних заходів 2026 року ми додамо до путівника наприкінці листопада, а поки що можна залишити електронну адресу в формі підписки, щоб отримати нагадування. Історію хмельницького Святвечора можна читати з дітьми вже зараз, перед початком нового сезону.
Джерела
- Різдвяних традиції та обряди українців: кутя на Святвечір рецепт, 12 страв на Різдво, Суспільне Хмельницький
- Як раніше святкували Різдво на Хмельниччині: спогади старожилів, Є, ye.ua
- Хмельницький, Вікіпедія